Лют 15

images-2Дифтерія – інфекційне захворювання, яке протікає гостро, та характеризується запаленням переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бацили Леффлера (дифтерійна паличка).

Збудник довго зберігається у зовнішньому середовищі (на поверхні предметів і в пилу – до 2 міс). Стійкий до низької температури, при нагріванні до 60°С гине через 10 хв. Знищують збудника ультрафіолетові промені, розчини, які містять хлор, лізол та інші дезинфікуючі засоби.

Розвиток дифтерії

Джерело інфекції – хвора людина або носій дифтерійної палички. Найбільша роль в поширенні інфекції належить хворим на дифтерію ротоглотки, особливо зі стертою і атиповими формами хвороби. Люди, які одужали від хвороби, виділяють збудник протягом 15-20 діб (іноді до 3 міс).

Природна сприйнятливість людей до інфекції висока.

Дифтерійні антитіла, що передаються від матері, захищають новонароджених від захворювання протягом першого півріччя життя. У перехворілих на дифтерію або правильно щеплених людей виробляється антитоксичний імунітет, його рівень – надійний критерій захищеності від цієї інфекції.

Шляхи передачі – повітряно-краплинний (через чхання, кашель, розмову на близькій відстані), контактно-побутовий (через порізи, травми, садна, кон`юктиву око), харчовий (вживання інфікованої їжі).

Інкубаційний період (від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.

Важливим є своєчасне діагностування хвороби. Адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну та інфекційний мононуклеоз. 

Найбільш частим місцем, де осідає інфекція, є ротоглотка.

Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи ознаки інтоксикації, запалення лімфатичних вузлів, набряк тканин, розлад серцево-судинної та нервової системи, уражуються нирки, надниркові залози та інші органи і системи.

Дуже важливо приділити належну увагу хворобі вчасно та не допустити зв’язування дифтерійного токсину із клітинами тіла, адже на пізніх стадіях нейтралізувати токсин в організмі уже неможливо. Дифтерійний токсин є сильною бактеріальною отрутою, сильніше якого є лише токсин палички, що викликає розвиток ботулізму, і токсин палички, що викликає розвиток правця.

Після дифтерії імунітет не завжди захищає людину від повторного інфікування й розвитку хвороби, однак серед щеплених, навіть, якщо вони захворіють, дифтерія протікає легко і не супроводжується ускладненнями.

Види дифтерії

1. Дифтерія ротоглотки

Дифтерія ротоглотки становить 90-95% всіх випадків захворювання у дітей і дорослих. Симптомами дифтерії ротоглотки є різке підвищення температури тіла до 38-39 °С, наліт на мигдалинах і на слизовій навколо мигдалин, загальне нездужання, слабкість, головний біль, біль у горлі при ковтанні, почервоніння й набряк мигдалин, піднебіння й дужок, незначний біль у шийних лімфовузлах, блідість шкіри.

Токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступеня) – характеризується різким підвищенням температури тіла (аж до 41 °С), головним болем, сонливістю, млявістю, болем у горлі, а іноді й у животі. Можуть виникнути болючий спазм жувальних м’язів, збудження, марення. Шкірні покриви бліді. Наліт, білувато-сіруватого відтінку, повністю покриває мигдалини, піднебіння, дужки. Набряк майже перекриває просвіт зіву. Серед інших ознак можна виділити – закладеність носа, зміну голосу, солодкувато-нудотний запах з ротової порожнини, безболісний тістуватий набряк підшкірної клітковини шиї, нудоту, блювоту, серцебиття, синюшність губ, зниження артеріального тиску.

Гіпертоксична дифтерія – характеризується важким перебігом, є найбільш складною й небезпечною для життя формою хвороби. Розвивається звичайно на тлі інших захворювань – алкоголізму, гепатиту, цирозу печінки, цукрового діабету. Характеризується різким початком і стрімким розвитком запального процесу із  шкірними й внутрішніми крововиливами, кровотечами. Це може призвести до летального результату вже на 1-2 день від перших симптомів хвороби.

2. Дифтерійний круп

Початок супроводжується грубим «гавкаючим» кашлем і осиплістю голосу, потім з’являється відсутність звуків при спробі розмовляти, беззвучний кашель, утруднене шумне дихання, синішність. Далі у хворого порушується свідомість, з’являються судоми тіла, після чого хворий помирає від задухи.

  1. Дифтерія інших локалізацій.

Дифтерія носа – характеризується утрудненим носовим диханням, гнійними або сукровичними виділеннями з носової порожнини, а також нальотом на слизовій носа.

Дифтерія очей — супроводжується запаленням кон`юктиви ока (частіше одностороннє), виділеннями різної інтенсивності, нормальною або злегка підвищеною температурою тіла, може утворюватись фібринова плівка, подразнення та мокнення шкіри навколо очей, набряк обличчя.

Дифтерія шкіри – розвивається в області ран, саден, попрілостей, екземи, грибкових уражень з тріщинами шкіри при занесенні збудників руками. Може тягнутися до 1 місяця і більше.

Дифтерія статевих органів – локалізується у чоловіків, зазвичай, в області крайньої плоті. У жінок процес може стати поширеним.

Ускладнення дифтерії.

Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв’язок, дихальних шляхів, шиї;

Ураження черепних і периферичних нервів;

Токсичне ураження нирок;

Інфекційно-токсичний шок;

Міокардити;

Ураження надниркових залоз;

Частота їх розвитку при різних ступенях токсичної дифтерії – від 70 до 100%.

Принципи лікування:

  1. Госпіталізація хворого є обов’язковим пунктом у лікуванні дифтерії, тому що ця хвороба заразна. Крім того, деякі форми захворювання можуть розвитися дуже швидко й не тільки серйозно нашкодити здоров’ю людини, але й призвести до летального результату. Госпіталізації підлягають навіть особи з підозрою на дифтерію, або ж носійством дифтерійної палички.
  2. Для лікування дифтерії існує спеціальна протидифтерійна сироватка. Вона нейтралізує токсин, що циркулює в крові, отже, надає найбільший ефект при ранньому застосуванні. Ця хвороба, власне, небезпечна тим, що без негайного введення цієї сироватки половина хворих помирає.

Антибіотики малоефективні проти дифтерійної палички, вони призначаються при підозрі на ураження організму іншими видами бактеріальної інфекції.

Профілактика дифтерії

Вакцинопрофілактика залишається основним способом контролю дифтерії. Як і будь-який лікарський препарат, вакцини можуть викликати реакції, проте ризик померти від дифтерії набагато вищий, ніж ризик серйозної реакції на вакцину. Серйозні реакції на вакцини вкрай рідкісні. Побічні ефекти, такі як болісні відчуття і припухлість в місці ін’єкції або невелике підвищення температури, це звичайне явище.

Схема імунізації дітей передбачає імунізацію вакциною АКДП починаючи з 3 міс життя (вакцинують 3-кратно з інтервалом 30-40 днів). Ревакцинацію проводять через 9-12 міс після закінченої вакцинації. Для ревакцинації в 6-7, 11-12 і 16-17 років застосовують вакцину АДС-М. Особливого значення набула імунізація дорослих, в першу чергу прищеплюють осіб з груп підвищеного ризику:

осіб, які проживають в гуртожитку;

працівників сфери обслуговування;

медичних працівників;

викладачів, студентів, учнів та персонал шкіл, середніх і вищих спеціальних закладів, працівників дитячих дошкільних установ та ін.

Для щеплень дорослих застосовують вакцину АДС-М в формі планової імунізації кожні 10 років до 56 років включно. Особи, які перехворіли на дифтерію, також підлягають щепленням.

автор: admin

Комментарии закрыты.